Світ очима “Тимошенко”

Автор:   ‡   Дата: 27.10.2011   ‡   Рубрика: Рассказы   ‡   Метки:
Ессе написано після святкування річниці Помаранчевої революції.
Завірюхіна Марія

Майдан запорошений білим пухнастим снігом, яскраво-помаранчеві прапори, українська мова та ностальгічні думки. Купа людей ходить по бетонній плитці, п’є пиво з горілкою, запиваючи міцним. Хто каже, що він тільки за Юлю, хто бідкається на нещасливу долю революції, згадуючи, скільки всього було наобіцяно, та, знову таки, не було зроблено. Помаранчеві прийшли на свято, проте обличчя у більшості якось зовсім нерадісні: хто похмуро вдивляється в сцену, хто сумно ковиляє у натовпі, і скрізь люди заливають своє горе бражкою. Торік ми приходили з широкою посмішкою, яскравим обличчям, вірою у світле майбутнє, а сьогодні зібрались одні прагматики: “Наобіцяли – не зробили, ми вірили – а вони схибили, казали про єдність, про чесність – а самі”… Дуже прикро, що торік людей гріла світла ідея, а тепер лише міцні напої.
На думку спадає алегорія, ніби прихильники Помаранчевої революції – це мала дитина, якій подарували іграшку (революцію), в якій уособлювалися фантазії та мрії маленької людини, а коли вона награлася, вона побачила, що це звичайний шмат поліетилену… Розчарування. А хіба ж то в політиці не так робиться зазвичай? Чому люди масово ввели себе в оману, що різко все зміниться? Кардинально життя не може змінитися, принаймні без трагедій…
Якщо б я прилетіла на річницю революції привидом, то мені здалося би, що дух народу зломлений, що вони знов повернулися зі своєї національної ідилії до свого сірого порепаного життя. Проте мені пощастило потрапити на Майдан у своєму тілі, яке схоже на одного з наших політичних лідерів. Перше враження від річниці – звичайний великий концерт, де тільки людей побільшало, та прапорів багацько, а так – – нічим не відрізняється. Але через 5 хвилин перебування на Майдані періодично почали підходити до мене люди. “Пробачте будь-ласка. Ви дозволите з Вами сфотографуватися? Я дуже прошу” – в очах світилася надія та віра. З натовпу почали виокремлюватися люди, які вірять у щасливе майбутнє своєї держави, які вірять у керівництво України, які знають, що Революція пройшла недарма, що мерзли ми задля єдиної ідеї, котра не могла виповнитися стовідсотково. Помаранчева Революція не стала вибухом, що перегорнув життя догори дригом, вона стала першим кроком до ідеальної держави. І нехай до істинно Незалежної гуманної України нам ще йти не один десяток років, головне, що ми стали на цю дорогу, і колись ми таки досягнемо своєї мети.
Я не вірю в те, що сьогоднішнє керівництво зможе дати нам вареники, що самі будуть стрибати до рота. Проте я вірю в те, що торішнє велике об’єднання українського народу зможе внести в наші душі більше тепла, любові до людей, розуміння того, що своє життя ми маємо робити самостійно. І я твердо знаю, що колись прийде час, коли люди в одній державі будуть жити як у великій дружній родині, як ми жили торік у таборах Майдану. Бо навіть через рік залишилися люди, які з надією і теплом дивляться на людину, що хоч трохи нагадує їм про їх святу мрію.
Люди, творіть своє світле майбутнє сьогодні, своїми руками, своїми думками, своїми вчинками. Коли кожен зробить своє життя комфортним для себе, не скривджуючи і не ламаючи життя інших, то усій нації стане жити легше, і тоді збудуться сподівання Помаранчевої Революції.

0 понравилось.Мне нравится!


Оставить комментарий или два